Урок 23 Тема Урок зв’язного мовлення. Твір за оповіданням Е. Сетона-Томпсона «Лобо»

Мета: удосконалити вміння учнів писати твір за оьраною темою, розвивати усне та писемне мислення, виховувати дбайливе ставлення до природи.
Обладнання: пам’ятка «Як писати твір».
Епіграф:

Природу навкруг бережи,
Вона дає наснагу для душі.
Травинку кожну ти люби,
Полюй на Звіра, що сидить в тобі.

Хід уроку
І Мотивація навчальної діяльності учнів, оголошення теми, мети уроку.
ІІ Підготовча робота до написання твору.
1.Робота з пам’яткою.
2. Бесіда за запитаннями:
- Які персонажі оповідання вам найбільше сподобалися?
- Які риси вдачі звірів притаманні людям?
- Чому ми маємо берегти природу?
ІІІ Робота над написанням твору.
Зразки.
Зображення в оповіданні Е. Сетона-Томпсона "Лобо" поведінки та звичок тварин
Розповідають, що колись люди й інші живі істоти вміли розмовляти одне з одним. Але це минулося. І ось сталось так, що ми стали самотніми на рідній планеті, не розуміючи, які ми стали і що втратили.
Але на наше щастя, ще є люди, які не забули великого закону єдності природи й розуміють "братів наших менших". Саме таким знавцем був Ернест Сетон-Томпсон, якому судилося прожити довге і, мабуть, щасливе життя. Він багато спілкувався з безсловесним населенням Землі, вивчав їхні вчинки. Йому було що розповісти людям. А через те, що його могли не зрозуміти, він "перекладав" життя тварин людською "мовою". Тобто вони, його герої, думають, сподіваються, розмірковують, вирішують... і помиляються так само, як люди. Вони бояться невідомого, незрозумілого. Як і люди бояться того ж. Сетон-Томпсон намагався зробити усіх звірів як не близькими, то хоч відомими людям. Бо ми такі створіння, що від страху знищуємо все, що нас налякало.
Так стають нашими близькими знайомими вовки долини Курумпо. Передусім це Володар Лобо, дужий вовк, ватажок великої зграї. Мексиканські мисливці не могли вполювати цю розумну й хитру тварину, тож покликали на допомогу Ернеста. У долині Курумпо було багато худоби - ласої здобичі для хижаків. Свійських тварин довелося захищати від вовків, та люди не спромоглися перемогти великого Лобо. Він не потрапив до жодної пастки, бо не був дурним. Він розв'язував усі людські головоломки, доки був спокійний і холодний. Та через Бланку він втратив ці якості... Його скорбота була така велика, що герой незчисленних набігів вовчої зграї потрапив у пастку і загинув.
Та для цього мисливець повинен був сам начебто стати вовком, перевтілитися в нього. Тільки тоді стало зрозуміло, як зупинити свавільця. Так, як і людину.
Після цієї книги людина краще знатиме навколишній світ і саму себе.
Е. Сетон-Томпсон - письменник, закоханий у світ природи (на прикладі твору «Лобо»)
Відомий канадський письменник-натураліст захоплює читачів зображенням природи і світу тварин. Його твори нагадують про те, що дерева і трави, джерельна вода і явища природи — це цінність земного буття. На жаль, ми нерідко забуваємо про це, завдаємо шкоди довкіллю. Любимо тварин чи птахів, що живуть, наприклад, з нами в квартирі, а голодні собака чи кішка з вулиці нерідко зовсім не викликають у нас співчуття.
Проаналізуємо оповідання «Лобо», в якому Е. Сетон-Томпсон ставиться до тварин з любов'ю, навіть якщо вони вовки і приносять величезну шкоду людині. У творі письменник вперше реалістично зображує дії і поведінку тварин. Відкриває нам, що звірі теж можуть любити, сумувати і ненавидіти. Герої письменника гинуть, адже в природі виживають сильніші.
Головний герой твору — величезний вовк надзвичайної сили і розуму. Він почував себе царем серед соковитих трав, тінистих гаїв та водопоїв, де відпочивала худоба. Вовк зухвало нападав на корів навіть серед білого дня. Його завивання впізнавали мисливці серед інших вовків. Але вбити хижака чи впіймати в капкан нікому не вдавалося. Лобо, так звали вовка, завжди обходив небезпечне місце і знову обирав собі на обід ще одну кращу корову.
Незабаром у вовчій зграї з'явилася маленька біла вовчиця, яку мексиканці прозвали Бланкою. Сетон-Томпсон називає її ласкаво витівницею. Вона не боялася Лобо, адже була його подругою. Коли Бланка потрапила в капкан, вовк не залишив її. Він кликав подругу за собою, і вона бігла за ним, доки вистачило сил.
Бланка загинула. Лобо дуже страждав. Шукав її слід і сумно завивав. А потім помстився тому, хто вбив Бланку. Вовк розірвав його собаку.
Та все ж людина розумніша за вовка. Мисливець зробив лапою Бланки слід. Глибоко сумуючи за подругою, вовк натрапив на нього й опинився в пастці.
Письменник жаліє Лобо, називає його старим розбійником і чудовим звіром. Гідність вовка вражає. Він лише один раз покликав на допомогу вовків. Але вони не відгукнулися. Тоді Лобо навіть не дивився на мисливця, не пив і не їв, лише спрямовував погляд на широкі поля, на волю, де він так довго царював.
Серце Лобо не витримало страждань, і він помер від туги за Бланкою та волею. І в той же час почулося гучне завивання вовків. Вони ніби прощалися з Лобо.
Ось такий цікавий і реалістичний світ природи в оповіданні Е. Сетона-Томпсона «Лобо».
IV Підсумок уроку.
Робота з епіграфом.
V Домашнє завдання: підготуватися до тематичного оцінювання.

Сливка Л.В. та Аузяк В.В. вчителі Миньковецької ЗОШ І – ІІІ ст.