Анакреонт

(грец. Ανακρέων; близько 570 до н. е. — близько 485 до н. е.) — давньогрецький ліричний поет, представник монодичної лірики.

Народився в Теосі, у Малій Азії. Відомо, що із наступом персів близько 545 до н. е. Анакреонт переселився разом зі співгромадянами в Абдери, які були тоді заново засновані теосцями, що рятувалися від ворога. Через деякий час Анакреонт отримав запрошення від тирана Самоса Полікрата, куди і перебрався після завоювання Теоса персами. Анакреонт усе життя був вірний епікурейським настроям, дух розкоші й веселощів розбещеного на східний манер суспільства, що панував при дворі тирана, прийшлися йому до смаку. Коли в 522 до н. е. Полікрат помер, Анакреонт переселився в Афіни, до двору тирана Гіппарха, сина Пісістрата. Особлива дружба зв'язувала його з Гіппієм, що був аматором літератури і мистецтва. Час і місце смерті Анакреонта точно невідомі. Можливо, після смерті Гіппарха та вигнання Пісістратидів він повернувся на Теос, де жителі поставили йому символічний надгробок і статую. Однак незвичайні почесті, якими оточили Анакреонта афіняни, які також установили на Акрополі його статую роботи Фідія, дають підстави припускати, що Анакреонт, подібно Сімоніду, міг прожити в Афінах до початку V ст. до н. е. За античною традицією Анакреонт прожив 85 років.

Детальніше

Архілох

 (друга половина VII ст. до н. е.) — давньогрецький поет-лірик, автор ямбічних віршів.

Біографічні відомості про Архілоха майже відсутні. Основною заслугою давньогрецького поета було створення ямбічних віршів на основі фольклорної традиції. До того ж історично ямбічні вірші були засобом народного протесту, їх співали й під час землеробських свят. Характерні ознаки фольклорних ямбічних віршів перенесені і в літературні ямбічні вірші. Ними користувалися здебільшого не професійні літератори, а політики. Архілох використовував цей віршовий розмір (двоскладова стопа з наголосом на другому складі) для своїх творів викривального характеру. Жодного повного вірша Архілоха до нас не дійшло. За уривками його творів можна судити про особистість поета та його творчість. Архілох здебільшого пише про себе, присвячує окремі вірші і своїм товаришам. Поет характеризує себе «як служителя бога війни, знайомого з солодким даром муз». У віршах відкрито говорить про свої особисті недоліки, проблеми: бідність, пияцтво, нещасливе кохання. Нищівна сатира звучить у віршах про Лікамба і його доньок. За легендою, Лікамб ніби обіцяв поетові видати за нього заміж свою доньку Необулу, але не дотримав слова. Розлючений поет написав такі нищівні ямби, що довів батька з донькою до самогубства. Архілох міг бути не тільки злісним і мстивим. У його ямбічних віршах є роздуми про життя, він пише про свої душевні муки. Мова творів поета стисла, образна, влучна. Рапсоди (співці) виконували його твори на рівні з поемами Гомера та Гесіода.

Детальніше

Шарль Перро

(1628-1703)

французький письменник, поет, критик

       В одному із найбільших і найкрасивіших міст у світі — Парижі (столиці Франції) — 12 січня 1628 року народилися близнюки. Подружжя Перро вже виховувало чотирьох синів. Батько, впливовий адвокат Фернан Перро, вирішив назвати новонароджених на честь французьких королів: Шарль та Франсуа. Та через півроку маленький Франсуа помер.
Дитинство Шарля було цікавим. Років з 6-ти він навчився від мами читати. Першу чарівну казку хлопчик почув від своєї няні. Йому настільки сподобались чарівні казки, що він готовий був слухати їх знову і знову. Він навіть спробував разом зі старшими братами написати свою казку. І називалася вона «Кохання лінійки та компаса».
Шарлю було 8 років, коли його віддали на навчання в коледж Бове, який був розташований недалеко від будинку родини Перро. Спочатку Шарль відставав у навчанні. Він став мовчазним, усього боявся. Навчання було для нього справжнім випробуванням. До 13 років коледж Бове був для Шарля справжнім жахом. В нього тут не було друзів, бо однолітки сторонилися його, але не чіпали, тому що в цьому ж коледжі навчалися старші брати Шарля, які могли за нього заступитися. Але згодом він став майже найкращим учнем. Та через складний характер Шарлю довелося залишити коледж і навчатися самостійно.
Майбутній казкар закінчив коледж на відмінно. Батько наполягав, щоб син одержав юридичну освіту. І хоча Шарль мріяв стати письменником, після закінчення університету працював в паризькому суді адвокатом. Однак Шарль бачив, що не може протистояти несправедливості. Через 5 років пішов з адвокатури.
Перро почав писати поеми, присвячені королеві. Правда, ще в коледжі він писав вірші. Йому дуже подобалася антична література. І він з братами зробив переклад на французьку «Енеїди».
Молодого юриста помітили, і міністр фінансів Ніколо Фуке запросив Перро на роботу. Шарль служив при дворі Людовика XIV. Король був задоволений його службою і навіть інколи радився із Шарлем. Перро розбагатів, став членом Французької академії наук, але й надалі свої придворні обов'язки поєднував з літературною діяльністю.
Творчий спадок Шарля Перро великий. Він працював над створенням «Всезагального словника французької мови». Його перу належить робота «Великі люди Франції», написані статті, книги, мемуари, поеми у віршах, багато поезій.
І хоча писав Шарль багато і в різному жанрі, основним жанром його творчості стала чарівна казка. До нього спеціально для дітей ніхто не писав. І це, напевно, найбільша заслуга Шарля Перро — його казки поклали початок дитячої літератури як окремого жанру.
Перші свої казки Ш. Перро написав у віршах, які закінчував повчальними віршованими рядками. Наприклад, казка «Червона Шапочка» містила віршик, який давав дівчатам настанову, що небезпечно слухати лихих людей. Потім казки Перро почали друкуватися без повчальних додатків, бо вони були зайві. Читачі й самі добре розуміли, що хоче сказати казкар своїми творами.
Звісно, казки Шарль Перро вигадував не сам. Деякі пам'ятав з дитинства, про інші довідався протягом життя, адже писати казки письменник почав вже у 68 років. Казки Шарля Перро — літературні, створені за сюжетами європейського фольклору.
Славу авторові приніс збірник «Казки матусі Гусині». А почалося все у 1696 році, коли в одному журналі з'явилася казка «Спляча Красуня», яка дуже сподобалася читачам. Саме тоді Перро вирішив написати цілу книжку під назвою «Казки моєї матусі Гусині», з якою пов'язана одна сімейна таємниця. Книга була видана під ім'ям П'єра Перро.
Чому Шарль підписався цим ім'ям? Таємниця з'ясувалася дослідниками його творчості через багато років. Вважають, що книжку написав сам Шарль Перро, щоб допомогти синові П'єру зробити кар'єру при дворі, написавши казки та присвятивши їх юній принцесі Орманській, племінниці короля. Книжку він підписав ім'ям сина. Сподівання Шарля справдилися. Син П'єр Перро подарував принцесі присвячену їй книгу і одержав, як нагороду, — дворянський титул, а також увійшов в коло близьких друзів принцеси.
А вийшло так, що саме ця книга принесла авторові світову славу. «Казки матусі Гусині» сподобалися парижанам. Щодня у паризькій крамниці Клода Барбена за 1 день продавалося до 50-ти книжок. Протягом року видавець тричі повторював тираж. Це був безпрецедентний випадок в історії книгодрукування Франції. Таке не снилося нікому з авторів сучасних дитячих бестселлерів. Поступово вся Європа вже знала та полюбила героїв казок Шарля Перро.
Казки письменника чарівні: в них діють чарівники та чарівниці, є чоботи-скороходи, чарівна паличка, вовк розмовляє людською мовою, а в «Синій Бороді» на ключику не відмиваються криваві плями.
Отже, Шарль Перро першим відчинив двері в літературу чарівній казці, став основоположником цього жанру. Червону Шапочку, Кота в чоботях, Хлопчика-Мізинчика, Віслюкову Шкіру, Сплячу Красуню таСиню Бороду знають всі дорослі давним-давно. Але Шарль Перро зміг так їх переповісти, що його перекази сподобалися всім. Всесвітня енциклопедія казок стверджує: «Це був найдобріший казкар в історії літератури. Він перший створив справжні дитячі казки — добрі та щасливі».
Ось таким був він, автор першої дитячої книжки, основоположник жанру «чарівна казка» — Шарль Перро. 384 роки виповнилося від дня його народження, а його ім'я пам'ятають, казки — читають.
16 травня 1703 року Шарль Перро пішов з життя. Йому було лише 75 років. Поховали його на паризькому кладовищі Сен Бонуа. На початку ХІХ століття у зв'язку із закриттям кладовища, останки Шарля Перро були перенесені до підземного некрополя церкви Сен Бонуа.

Але доки читають його казки, живе пам'ять про нього. Казки — справа давня. Вони прийшли з тих часів, коли не було ані книги, ані письменників. Але Шарль Перро зумів переповісти те, що чув від няні з дитинства таким чином, що його казками зачитувалися не лише діти, але й дорослі. На сюжети казок Перро створено опери «Попелюшка», «Замок герцога Синя Борода», балети «Спляча красуня»,«Попелюшка», багато фільмів мультфільмів.

Детальніше

ГАНС ХРІСТІАН АНДЕРСЕН

(1805-1875)

Ганс Хрістіан Андерсен - датський казкар, романіст, поет і драматург - народився 2 квітня 1805 року в невеличкому провінційному містечку Оденсе в сім'ї чоботаря. Батько, незважаючи на свій фах, був людиною начитаною і свою любов до книги зумів передати Гансу Хрістіану. Потяг до творчості привів його в 1819 році до столиці, де він, живучи впроголодь, зміг закінчити школу й університет. 
Перші три роки в Копенгагені Андерсен пов'язує своє життя з театром: робить спробу стати актором, пише трагедії та драми. У 1822 році виходить п'єса "Сонце ельфів", написана за давньоскандинавським сюжетом. Драма виявилася незрілим, слабким твором, але привернула увагу дирекції театру, з яким на той час співпрацював автор-початківець. Рада директорів домоглася для Андерсена стипендії й права безкоштовного навчання в гімназії. Сімнадцятирічний юнак потрапляє до другого класу латинської школи й, незважаючи на глузування товаришів, закінчує її. 
У 1826-1827 роках виходять перші друковані вірші Андерсена, а в 1829 році він досить вдало випробовує себе в жанрі дорожніх нотаток - книжка "Подорож пішки від Хольмен-капалу до східного мису острова Амагер" вразила сучасників свіжістю світосприйняття, багатою фантазією й життєрадісним гумором. Мандрувати Андерсен любив протягом усього свого життя: він побував у Німеччині, Італії, Франції, Англії, Швеції, Португалії, Греції, Північній Африці, збирався до Америки. Його дорожні нотатки відзначалися точністю замальовок з натури в поєднанні з романтичною фантазією, мали пізнавальний й захоплюючий характер, були написані живою мовою. Спогади про подорож до Італії стали основою для написання першого роману Андерсена "Імровізатор" (1834). Усього в 30-ті роки XIX століття видатним датчанином було написано шість романів ("Імпровізатор", "О.Т.", "Тільки скрипаль" та ін. які мали незмінний успіх. Автора навіть порівнювали з В. Скоттом і В. Гюго. Але світове визнання йому принесли казки. 
З 1835 року Андерсен починає періодично видавати казки, які в 1841 році увійдуть у книжку "Казки, що були розказані дітям". Ранні казки Андерсена - це, як правило, літературні переробки народних казок, які він сам чув у дитинстві ("Кресало", "Маленький Клаус і Великий Клаус", "Принцеса на горошині", "Дикі лебеді", "Свинопас" та ін.). Сюжет "Нового вбрання короля" було запозичено з іспанського джерела. А от "Дюймовочка", "Русалочка", "Калоші щастя", "Ромашка", "Стійкий олов'яний солдатик", "Оле Лукойє", хоча й дещо пов'язані з фольклором, все ж таки є авторськими творами. На тлі численних казкарів, яких породила епоха романтизму в різних країнах, казки Андерсена відрізняються відсутністю дидактичних основ і, як здавалося критикам XIX століття, відсутністю належної шани до королівських осіб, які в казках Андерсена ходять палацом у пантофлях (адже палац є їхнім домом), стелють постелі й варять гречану кашу. Казки Андерсена, з одного боку, є цілком антисоціальними, а з другого - мегасоціальними. Вони вийшли за межі свого століття, стали постійними супутниками людства через бачення датським казкарем вічного змісту будь-якої людини, нехай то буде король, королева, принцеса або селянин. 
Символом творчості Андерсена вважається Русалочка, героїня однойменної казки (їй навіть встановлено пам'ятник у Данії). Народні сюжети, пов'язані з любов'ю між людиною і антропоморфною природною істотою, існують у різних народів (згадаймо поетичну драму Лесі Українки "Лісова пісня", яку теж було створено за фольклорними мотивами). Знав подібні легенди й датський фольклор. Але казка, яку було створено Андерсеном, набула особливого поетичного змісту. Русалочка втілює стихійні сили, від яких вже давно трагічно відокремилось людство. Русалочка, Дюймовочка, Гидке Каченя відображають протиріччя між трагічно-утилітарним світом людей і таємничими силами природи й творчості. 
Всі романтичні герої Андерсена не відмовляються від своєї справжньої поетичної природи, хоч би як важко їм велося. Слово "справжній", взагалі, є ключовим в Андерсена. "Справжній" означає природний, істинний, правдивий. У "Калошах щастя" письменник обігрує вічну проблему незадоволення людей тим, що вони мають, споконвічні прагнення кращої долі. Нерозумний чиновник, який живе в ХЇХ столітті, мріє про середньовіччя. Зазнавши великого страху від здійснення власної мрії, чиновник повертається до свого віку і дякує Богові за те, що він не живе в середньовіччі. Іншим володарем Калош щастя стає простий солдат, який мріє зайняти командний пост, але, отримавши його, дуже хоче знову стати простим солдатом. 
"Калоші щастя", з одного боку, вирішують філософську проблему щастя в дусі релігійного фаталізму (що є характерною рисою романтизму), з другого - іронізують з приводу ідеалізації середньовіччя, яка була вельми поширеною у колах романтиків (романтична іронія). 
Андерсен є захисником простого й ясного погляду на світ, який, на його думку, і є справжнім. Такий погляд мають діти й художники. Тому саме малий хлопець стає відкривачем істини "У новому вбранні короля", тому й осміяно дурненьку принцесу зі "Свинопаса", яка погналася за дорогими іграшками й відмовилася від справжніх, природних, і тому чарівних троянди й солов'я. І справжня принцеса завжди буде принцесою, навіть в одязі жебрачки ("Принцеса на горошині"), тому що принцесою вона народилася (знову релігійний фаталізм). 
Сорокові роки XIX століття стають новим і найвищим досягненням казкової творчості Андерсена. До збірки "Нові казки" (1844-1848) увійшли найзначніші й найвідоміші казки: "Снігова королева", "Гидке каченя", "Соловей", "Тінь", "Дівчинка з сірниками". Казки Андерсена стають більш ускладненими, глибокими, мають подвійного адресата: через захопливість фабули вони приваблюють дітей, а глибиною змісту - дорослих. Його казки написано простою мовою, наближеною до народної, і цим вони є близькими до дитячого розуміння. Але за удаваною простотою приховується філософський підтекст, який є незрозумілим дітям, але цікавить дорослих. 
Чимало мотивів творчості Андерсена приєднуються до традиційних романтичних мотивів. Гидке каченя стає в один ряд з альбатросом Кольріджа й Бодлера, примушує згадати "Чайку" Чехова. Проблема трагічного життя обдарованої особистості набула особливої актуальності в епоху розвитку буржуазних настроїв. Гидке каченя одночасно є прекрасним лебедем, але зажирілі мешканці пташника цього не розуміють. Далі власної годівниці вони не бачать і власну рабську психологію вважають єдино правильною. 
Казка "Тінь", найглибший філософський твір Андерсена, примикає до двох традицій, які існували в романтизмі. З одного боку, історія вченого, який спромігся шляхом раціонального експерименту відлучити від себе власну тінь, споріднює казку із творами Гофмана ("Крихітка Цахес", "Еліксири Сатани"), повістю Шаміссо "Неймовірні пригоди Петера Шлеміля", а також із знаменитим "Франкенштейном" Мері Годвін-Шеллі. Високодуховна й талановита людина, яка стала рабом тіні, сама накликала на себе біду. Не розуміючи справжньої суті природи, вчений поставився до власного експерименту занадто легковажно, відпустивши тінь в гості до сусідів. Він думав, що тільки він сам є самим собою, але людська психіка - річ таємнича, і про це неодноразово говорили романтики, розкриваючи тему двійництва. Тінь виявляється досить самостійною і зловредною істотою, яка руйнує долю свого колишнього господаря. Так через "дитячий" жанр казки Андерсен передає глибокі філософські думки. 
Збірки останнього етапу творчості письменника вийшли під назвою "Історії" (1852-1855) та "Нові казки та історії" (1858-1872). Це справді були дивовижні історії про навколишній світ, риси реальності дедалі більше проникають у казки письменника, героями яких стають сучасники автора: звичайні люди зі своїми повсякденними турботами і проблемами, видатні вчені й художники. Андерсен хоче привернути увагу читача до майже казкових можливостей людини. 
У 1855 році з'являється автобіографічна книжка "Пригоди мого життя", яка стала продовженням і доповненням першого варіанта автобіографії "Казка мого життя" (1847). Зі сторінок цих книжок постає образ видатної людини, великого фантазера, який зумів через усе своє життя пронести дитячу закоханість у таємничий світ казки й щедро поділитися цим зі своїми читачами. 
Помер видатний датський письменник, засновник літературної казки, у віці сімдесяти років 4 серпня 1875 року в Копенгагені. 

ОСНОВНІ ТВОРИ: 
"Гидке каченя", "Соловей", "Дівчинка з сірниками", "Снігова королева", "Калоші щастя". 

ЛІТЕРАТУРА: 1. Гренбек Б. Ханc Кристиан Андерсен. Жизнь. Творчество. Личность. - М., 1979.; 2. Брауде Л. Ю. Жизнь и творчество Ханса Кристиана Андерсена. - Л., 1973.

Детальніше

Данте Алігєрі

(1265-1321)
Життя і творчість

Понад шість століть минуло з того дня, коли прах Данте був укладений в мармуровий саркофаг, встановлений у Равенні в церкві Сан-П’єр-Маджоре, але образ великого поета і його творіння, його «Комедія», вже найближчим поколінням названа «божественною», залишаються високими духовними орієнтирами людства. Кожна нова епоха культури, приносячи з собою Інший світогляд, інше знання, інші цінності, незмінно зверталася до творчості Данте як до абсолютного зразка і джерела духовної наснаги.

Народився Данте в дворянській сім'ї, яка належала до партії гвельфів, однієї з найбільш впливових флорентійських політичних партій. Вона виражала інтереси міської буржуазії й орієнтувалася на папу. Другою впливовою партією була партія гібелінів, яка захищала інтереси феодалів і орієнтувалася на імператора. Оскільки Флоренція на той чає була найбільш розвинутим і найбагатшим містом роздробленої Італії, то саме тут відбувалась запекла боротьба між буржуазією, що поступово набирала силу, і прибічниками феодального суспільства.

Партія гібелінів була на боці імператора Священної Римської імперії, якого вже декілька сторіч вибирали з числа німецьких королів. Наприкінці XIII в. флорентійські гвельфи, що остаточно вигнали з міста гібелінів, у свою чергу розкололися на дві партії, «Чорні» і «Білі»: «Білі» відстоювали незалежність комуни від папської курії, а «Чорні» були прихильниками папи. Ніякої керівної ідеї за цим розколом вже не виявилося. Це була сутичка не патріотів і ідеологів, а хижаків і честолюбців. Данте ясніше, ніж хто-небудь інший, бачив і шляхетність, і ницість політики, усвідомлював і її благу необхідність, і її ганебну неправедність. Ця ясність свідомості накладає на його образ і долю виразний трагічний колорит.

У житті Данте є два лейтмотиви, дві основоположні реальності — політика і література. До певного моменту ніяких зближень, ніяких стиків між ними не виникає: Данте-поет і Данте-громадський діяч — це ніби дві різні людини, не знайомі один з одним.

Данте з молодих років брав участь у політичній боротьбі на боці гвельфів, що вплинуло на формування його активної та діяльної натури. В той же час, навчаючись юриспруденції в Болонському університеті, Данте захоплюється поезією. Особливий вплив на нього здійснює школа «солодкого нового стилю», засновником якої був викладач літератури Болонського університету Гвідо Гвініцеллі. Саме його Данте називав своїм учителем і батьком. Лірика школи «солодкого нового стилю» поєднувала в собі досвід провансальської лицарської поезії з її витонченим культом служіння Дамі й традиції сицилійської поезії, насиченої роздумами та філософським спогляданням краси.

Ранні твори Данте (30 віршів, із яких 25 сонетів, 4 канцони і одна станца), об'єднані прозовим текстом, склали збірку під назвою «Нове життя» (Vita nuova). Твори цієї збірки несуть в собі всі елементи «солодкого нового стилю» — філософічність, риторичність, містичну символіку та витонченість форми. Але разом з тим збірка стає і першим здобутком нової Ренесанської літератури — справжнім гімном життю і любові. Данте не тільки знається на поезії, а й, будучи людиною твердого характеру й сильних пристрастей, людиною з розвиненою громадянською свідомістю, стає помітною політичною постаттю. До влади у Флоренції приходять гвельфи, і у 1300 році Данте обирається одним із семи членів колегії пріорів, яка правила міською комуною. Однак в умовах загострення суспільної боротьби єдність гвельфської партії тривала недовго.

За допомогою папської влади «чорні» гвельфи розгромили «білих» і почали над ними розправу. Будинок Данте зруйнували, а самого його засудили до спалення. Рятуючи життя, Данте у 1302 році покидає Флоренцію, до якої так і не зможе більше повернутись. Перші роки вигнання він живе надією на поразку «чорних», намагається встановити зв'язки з гібелінами, але, швидко зневірившись в них, проголошує, що віднині він сам «собою творить партію». Залишаючись прибічником єдиної Італії, Данте покладає надії на германського імператора Генріха VII, який невдовзі вмирає.

У вигнанні поет повною мірою пізнає, яким «гірким буває чужий хліб і як важко підніматись чужими сходами».

Флоренція пропонує Данте повернутись до рідного міста за умови виконання принизливого обряду покаяння, від чого Данте рішуче відмовляється. У 1315 році флорентійська сеньйорія знову засуджує його до смертної кари, і Данте назавжди втрачає надію на повернення до Флоренції, але не припиняє своєї суспільно-політичної діяльності за Італію без міжусобних війн і без папської влади.

Не припиняє він і літературної діяльності. У його творчості періоду вигнання з'являються нові риси, зокрема пристрасний дидактизм. Данте виступає як філософ і мислитель, керований бажанням вчити людей, відкривати їм світ істини, сприяти своїми творами моральному поліпшенню світу.

Детальніше

Алігєрі Данте

Данте Аліг'єрі - біографія

Божествена комедія

Детальніше