АРХІЛОХ

(VII ст. до н. е.)

Архілох був першим і найвидатнішим представником ямбічної лірики, хоч писав також елегійні вірші. Він народився на кам’янистому острові Парос, був позашлюбною дитиною аристократа Телесікла і рабині Еніко. Відомо, що все життя поета супроводжувала бідність і він змушений був стати воїном-найманцем. Воював у Фракії, на острові Евбея, захищав грецьку колонію на острові Фасос, засновану ще його дідом, загинув у бою на острові Наксос. Про свою небезпечну професію він сам свідчив: «Хліб мій на списі замішаний, теж і вино я на списі/ Маю ісмарське, і п’ю, спершись на списа також», (переклад Г. Кочура).

В іншому двовірші поет з гордістю повідомляє, що він не тільки «служитель царя Енеалія» (тобто бога війни Ареса), але йому добре відомий і «солодкий дар муз». Військова служба виробила в поета-воїна певний кодекс поведінки. Головним для нього стають воїнські доблесті, він, наприклад, зізнається, що шанує лише такого вождя, який вирізняється не зовнішністю — привабливою чи огидною, а виявляє «відвагу в душі». Безперервні бої виховують у ньому і філософське ставлення до життя, що уявляється йому продовженням битви. Поет радить завжди бути стійким і зносити удари долі, ніколи не виявляти свого смутку в разі невдачі чи радощів при досягненні мети. Крім того, поет уважає, що майбутнє людини залежить від долі й випадку. Його філософія відповідала новій суспільній моралі, що відкидала всі традиції й правила аристократії.

Сам Архілох це підтверджує і життям, і поведінкою. Так, він не звертав уваги на закиди недоброзичливців, відкрито поривав з деякими традиціями. Наприклад, найганебнішим для воїна вважалося втратити зброю. А поет сміється з цього й зізнається, що після невдалого бою з одним із фракійських племен він змушений був тікати, залишивши свого щита:

Хтось із саійців щитом моїм добрим пишається нині: В битві його хоч-не-хоч десь у кущах я лишив.

Душу зате врятував! А щитом, далебі, не журюся:

Хай собі! Втратив один — інший, не гірший, куплю.

(Переклад А. Содомори)

Не менш іронічно ставиться поет-воїн і до деяких своїх перемог:

Наздогнали ми й побили за рахунком аж сімох, Ціла тисяча була нас…

(Тут і далі переклад Н. Пащенко)

Поет завжди одвертай у своїх почуттях. Коли він стикається зі зрадництвом, то щиро висловлює свою ненависть і кличе всі біди й нещастя обрушитися на голову зрадника. Знайоме йому і почуття страху — на морі він побачив наближення страшної бурі, й тоді жах його «душу раптом огорнув».

До нас дійшло близько двадцяти фрагментів інтимної лірики Архілоха, у яких ніжність і раптове озлоблення зійшлися поруч. Особливо болісно він переживав своє нещасливе кохання до дівчини Необули, дочки знатного паросця Лікамба. З надзвичайною щирістю і цнотливістю описує він вроду нареченої, мріє про те, щоб доторкнутися до Необули, розповідає про любовні муки, що охоплюють його. Проте після повернення з чергового походу він з якихось причин дістав відмову Лікамба. Відразу ж тон віршів Архілоха докорінно змінюється. З’являються уїдливо-разючі ямби, у яких він розвінчує колишню кохану: і шкіра в неї вся вкривається зморшками, і вже «злая старість борозни проводить», а порівнює він дівчину з похітливою вороною, яка «від пристрасті тріпоче». Розгніваний поет навіть загрожує:

…У цій справі я мастак: Злом відплачувать жахливим тим, хто зло мені завдасть.

З гнівними ямбами поет обрушується і на Лікамба, обвинувачує його в тому, що той порушив велику присягу, «забув і сіль, і трапезу». Знущаючись зі старого, він уїдливо питає, хто позбавив його розуму, адже тепер у місті він став посміховищем. Пізніша легенда розповідає, що знеславлена дошкульними ямбами Необута та її батько ніби від сорому покінчили з собою. Проте то лише легенда, її правдивість не підтверджена.

Мабуть, ще до цього поет одним з перших у грецькій літературі висуває ідею золотої середини, яка надзвичайно чітко пізніше буде сформульована римським поетом Горацієм. У чудовому хореїчному тетраметрі він так формулює свої думки:

Серце, серце! Біди люті звідусіль тебе смутять — Ти ж відважно захищайся, з ворогами поборись. Хай на тебе скрізь чатує ворожнеча — завжди будь Непохитне. Переможеш — не хвались відкрито цим, Переможене — удома в самотині стримуй плач, Радість є — радій не надто, є нещастя — не сумуй Понад міру. Вмій пізнати зміни в людському житті.

(Переклад Г. Кочура)

Отже, хоч поет і проповідує помірність і стриманість у горі й нещасті, але особисті неприємності викликають у нього нестримне шалене озлоблення.

Архілох узагалі надзвичайно емоційний. Є уривки, у яких поет звеличує дружбу. Один із них присвячений пам’яті зятя, який загинув у морі. Архілох дуже його любив, високо цінував і тому зі щирістю і ніжністю оплакує його і навіть зізнається, що після його смерті «ні ямби, ні втіхи на розум не йдуть». Проте поет знаходить засіб від горя, посланий самими богами — «стійкість незламну». У всіх своїх нещастях, навіть коли доводиться і «руку простягати», поет незмінно покладає надії на всевидющих богів. Всемогутні, вони можуть і підвести людину з чорної землі та поставити на ноги, і кинути напризволяще. Він радить ніколи не дивуватися діям Зевса і богів, бо для смертних вони незбагненні. Боги — вершителі долі людей:

0    Зевсе, батьку мій! Царюєш в небесах, Ти свідок справ усіх людських —

1    злих, і правих. Тож тобі не все одно, По правді звір живе чи ні.

(Переклад Н. Пащенко)

Під час перебування в Греції Архілох відвідав Олімпію, де написав гімн на честь Геракла, легендарного засновника Олімпійських ігор. Цей гімн із популярним приспівом «тенелла» пізніше протягом багатьох століть виконувався на цих іграх.

Творчість Архілоха надзвичайно багата за змістом і формою. Він створив чудову за багатством і чистотою поетичних засобів лірику, сповнену найтонших відтінків. Ним були написані не тільки ямби та елегії, але й епіграми, гімни, пов’язані з сучасністю байки («Мавпи», «Лисиця і Орел»),

Виразність Архілохової стриманої, невимушеної й витонченої мови, ліричних образів зробила його чи не найвидатнішим поетом античності. Його ім’я було оточене загальною любов’ю, про що свідчить пам’ятник, поставлений на початку І ст. до н. е. на батьківщині поета. На ньому були вирізьблені найголовніші дати життя Архілоха (вони майже не збереглися). На честь поета встановлено культ — свідчення, що його шанували як міфологічного героя. Лірика його дуже вплинула на багатьох еллінських, а пізніше і римських поетів.

Назад до біографії